Про виробництво мармурової яловичини та перспективи виходу на європейський ринок розповіли у ПП «Євросем»

Олександр Данилін, головний зоотехнік ПП «Євросем» у інтерв'ю для agrotimes.ua розповів про різницю у технології вирощування м’ясних порід ВРХ у порівнянні з молочним напрямком, особливості утримання, стан та перспективи напрямку виробництва високоякісної яловичини. У господарстві переконані, що незабаром європейський ринок мармурової яловичини буде відкрито для вітчизняного виробника.

Фото. Олександр Данилін, головний зоотехнік ПП «Євросем»

agrotimes.ua: Пане Олександре, як ви оцінюєте теперішній стан м’ясного скотарства в Україні, зокрема виробництво яловичини? 

Олександр Данилін: На жаль, культура споживання яловичини в Україні недостатньо розвинена. А спеціалізована мармурова яловичина взагалі не є продуктом широкого вжитку, здебільшого вона була популярною серед представників середнього класу, заможних людей. Щоправда, до війни продажі яловичини в торговельній мережі стабільно зростали, натомість з початком повномасштабного вторгнення — різко скоротилися і лише з червня окреслилося певне пожвавлення ринку: ціна потроху почала зростати, але поки не повернулася до довоєнного рівня, не здатна окупити витрати. Та й загальне поголів’я скоротилося. Причина — зниження купівельної спроможності українців та значна міграція за кордон цільового споживача елітної яловичини. 

agrotimes.ua: Поговорімо про виробництво. Наскільки відрізняються умови утримання, технологія вирощування м’ясних порід ВРХ від молочних? 

Олександр Данилін: Оскільки кінцевий продукт в обох випадках різний — молоко або м’ясо, відповідно відрізняються й підходи до такого виробництва. Наш головний продукт — теля, яке за 13 місяців повинно вирости у великого бичка з ніжним м’ясом, що має відмінні смакові якості та характерні відкладання міжм’язового жиру. Щоб отримати таку тварину, її потрібно не тільки годувати поживними кормами, але й утримувати в умовах, максимально наближених до природних. Тому наші тварини в літній період постійно перебувають на пасовищі, а в зимовий — на фермі, де для них створено такі умови. Саме наша спроможність забезпечити поголів’я відповідними умовами утримання була вирішальною, коли ми 2015 року вирішили започаткувати м’ясне скотарство. Річ у тім, що наше підприємство є структурним підрозділом компанії «Ерідон», яка, зокрема, спеціалізується на рослинництві, а також орендує 1 тис. гектарів торф’яних угідь вздовж русла річки Супій, що здавна використовували для пасовищ та сінокосу. Тож наявність пасовищ, власної сировинної бази для виробництва кормів, можливість технологічно облаштувати ферму відіграла значну роль у прийнятті такого рішення. Відповідно, маючи можливість використовувати корми, вироблені в господарстві, отримуємо продукцію с дещо нижчою собівартістю, що тепер особливо важливо. 

Фото. Приміщення для утримання ВРХ

Також слід звернути увагу на те, що розвинуте тваринництво створює велику кількість робочих місць. Нині в м’ясному тваринництві у нас 61 штатний працівник і 20 сезонних. 

Проте інтенсивно м’ясним скотарством ми почали займатися з 2018 року, коли був побудований спеціалізований комплекс в селі Чопилки Бориспільського району. Ця ферма дуже технологічна, максимально автоматизована. Вона обладнана системою Rotex — спеціальними клітками з вузьким проходом, який закінчується станком для проведення УЗД-досліджень корів, а також електронними вагами для зважування тварин, самохідним міксером для годівлі тощо. До речі, цього року, незважаючи на війну, ми запустили ще один корівник в Чопилках. Проводимо реконструкцію старих ферм, де маємо змогу утримувати максимально комфортно тварин з найменшими капіталовкладеннями. 

Взагалі відмінність м’ясної ферми від молочної зумовлена фізіологічними відмінностями ВРХ молочних і м’ясних порід. М’ясна корова — це напівдика тварина, у якої природні інстинкти збережені більше, ніж в молочних корів, вона може навіть бути дещо агресивною.  Зокрема м’ясна корова має дуже сильні  материнські інстинкти, тому в перші дні після отелення до неї та до теляти буває небезпечно підходити. Як я вже сказав, основний продукт м’ясного скотарства — теля, тож, на відміну від молочних корів, які практично не бачать своїх телят, наші телята залишається біля матері до відлучення в семимісячному віці і протягом цього періоду вільно споживають молоко — ми корів не доїмо. 

Відповідно, комплекс складається з п’яти приміщень, які поділені на 12 загонів із глибокою підстилкою, в кожному з яких утримується по 35–42 корів з телятами. Посередині кожної клітки встановлена загорожа для телят з вузьким проходом, через який можуть пройти тільки вони. 

Як правило, корови отелюються взимку на фермі, теля перебуває біля корови протягом 6–7 місяців, після чого його відлучають від матері. Теличок дорощуємо до настання господарської зрілості та запліднюємо, а бичків відправляємо на групове утримання просто неба, де є загони з навісами. 

Друга особливість м’ясної ферми — мінімум людського впливу завдяки автоматизації. У молочному скотарстві також залучено машини, але контроль людини більший порівняно з м’ясним. Наприклад, людина повинна прилаштувати доїльний апарат чи обтерти вим’я перед доїнням, чи надати рододопомогу. У нашому випадку тварина повинна народити сама, ми можемо хіба що в перші дні відділити корову та теля від основного стада, щоб в неї закріпилися материнські інстинкти, щоб теля вдосталь напилося молока, не відчуваючи конкуренції старших телят. Загалом до телят торкаємося тільки для планових вакцинацій, присвоєння ідентифікаційного номера на третю добу від народження та в разі хвороби. Але наші телята хворіють рідко. 

Фото. Телята залишаються біля матері до відлучення в семимісячному віці

Нині поголів’я становить 4800 голів абердино-ангуської, шароле, лімузинської порід, з яких 3600 голів — корови та ремонтний молодняк. Маємо статус племінного репродуктора з розведення ВРХ цих порід. Інтенсивно розвиваємося — щорічний приріст поголів’я становить понад 30%. 

Оновлення стада відбувається внаслідок штучного запліднення корів спермою биків канадської та американської селекції, а також нетелей, яких закуповуємо в найкращих господарствах України. Майже всі наші телички використовуємо для оновлення поголів’я, проводимо осіменіння у віці 13–14 місяців з вагою 350–380 кг. 

agrotimes.ua: Яким є рівень продуктивності м’ясних корів? Як ви його визначаєте? 

Олександр Данилін: Тривалість експлуатації м’ясних корів значно більша за молочних — за своє життя наша корова народжує не менше 5–7 телят, адже навантаження на їхній організм менше, оскільки вони виробляють менше молока порівняно з молочними коровами. У нас навіть є корови, які народили по 10–12 телят і ще придатні до господарського використання. 

Рівень продуктивності ми визначаємо за допомогою спеціалізованої програми для м’ясного скотарства «Орсек» на основі певних стандартів. Усі тварини в нас ідентифіковані, всі дані від народження теляти вводимо в програму. Одним з критеріїв продуктивності корови є вага теляти під час відлучення в семимісячному віці, яка повинна бути не меншою 210 кг. Також зважаємо на те, як вона вигодувала теля, тільна чи не тільна — якщо не тільна, то з яких причин тощо. Рішення приймаємо на основі УЗД-досліджень, які проводимо після повернення корів з пасовища. 

agrotimes.ua: Ви сказали, що для отримання якісного м’яса потрібна якісна годівля. Які особливості раціону м’ясних порід ВРХ? 

Олександр Данилін: Як я сказав, м’ясна корова — це напівдика тварина, селекціонована за ознакою найбільшого споживання низькоенергетичного корму з мінімальною кількістю зернових, яка дає змогу продукувати достатню кількість молока для годівлі теляти. Основний раціон корови влітку — трава на пасовищі, до якого ми вводимо мінеральні добавки — сіль та крейду. Взимку корів годуємо силосом, соломою та сіном. Тільних корів годуємо більш збагаченими білковими кормами. 

Фото. М’ясна корова селекціонована за ознакою найбільшого споживання низькоенергетичного корму. Основний раціон влітку — трава, взимку — силос, солома та сіно

Щоб теля крім молока матері могло споживати грубі корми, треба мати достатньо розвинутий рубець. Для цього ми, починаючи з п’ятого дня життя, підгодовуємо телят стартовим комбікормом,  який виготовляємо самі. Він складається з подрібненого зерна пшениці, ячменю, кукурудзи, а також цільних зерен кукурудзи — саме вони стимулюють розвиток рубця. Також стартовий комбікорм повинен бути багатим на протеїн — соєву макуху, яка становить 20% корму. Таким чином білок дає змогу інтенсивно розвивати м’язи тварини. 

Окрім того, щоб розвинути рубець, ми додаємо в комбікорм подрібнене сіно — воно багате клітковиною, подразнює стінки ШКТ, стимулюючи його розвиток. Для інтенсивного розвитку телят важливо, щоб стартовий комбікорм містив мінерали та вітаміни, тож ми додаємо в комбікорм ще й спеціальні вітамінно-мінеральні добавки. 

Жодних антибіотиків чи хімічних стимуляторів росту, на відміну від птахівництва чи свинарства, ми не можемо використовувати в годівлі телят. Бо якщо у свиней чи курки перетравлення корму відбувається внаслідок ферментів, то у ВРХ — мікрофлори рубця. Тому антибіотики порушать цей придуманий природою фізіологічний процес. Тим і цінна яловичина, що навіть недобросовісний виробник не може ввести в раціон хімічні продукти. 

Основне завдання подальшої відгодівлі бичків — нарощення м’язової тканини та м’язового жиру. Їхній раціон дуже поживний, збагачений зерновими і білковими кормами, шротом соняшниковим. Після відлучення протеїну в раціонах бичків стає менше, а енергетичного компоненту — більше. На фінальній стадії відгодівлі тварини споживають велику кількість кукурудзи, яка багата крохмалем, швидко перетворюється на жир і забезпечує певну кількість білку для розвитку м’язової тканини. У результаті середній добовий приріст ваги бичків становить 1,7–1,9 кг. Тож ми за короткий проміжок часу 13–15 місяців отримуємо велику тварину з ніжним текстурним м’ясом, яку реалізуємо вагою від 530 кг залежно від породи. 

У теличок бідніший раціон, у результаті добовий приріст менший — 1,0–1,4 кг. 

Комбікорм виготовляємо на 90% із власної сировини. Купуємо лише мінеральні, вітамінні добавки в перевірених компаній, сертифікованих у Європі. Також закуповуємо частину білкових кормів. Утім, є плани власної переробки сої на соєву макуху. 

agrotimes.ua: Більшість часу тварини перебувають на пасовищі. Чи створюєте ви там для них якісь особливі умови? Як доглядаєте пасовища? 

Олександр Данилін: Як я вже сказав, наші пасовища — це торфовища місцями глибиною 2–3 м. Свого часу там була побудована система меліорації — канали і шлюзи, що давало змогу в літній період регулювати рівень води в руслі річки. Ми цю систему відновили, тож тепер навесні можемо дещо знижувати рівень води, а влітку — піднімати. Таким чином маємо добрий травостій, а перший укіс зазвичай йде на сіно. Три роки на площі 300 га підсіваємо трави — кострицю червону, кострицю м’яколисту, райграс, тимофіївку. 

Фото. Власні пасовища ПП «Євросем»

Пасовище поділено на зони, обмежені електропастухом — мотузкою з тоненьким дротом всередині, по якому проходить електричний імпульс. Він безпечний для тварини чи людини, але, коли його торкнутися, виникає доволі неприємне відчуття, тож тварина не перетинає межу. Протягом сезону корів з телятами переганяють з ділянки на ділянку, даючи можливість траві відрости. Окрім того, така система електропастухів дає змогу менше залучати працівників. 

Восени, коли вегетація рослин уповільнюється, можемо підгодовувати тварин сіном та соломою. Воду вони п’ють з річки, а також зі свердловини. Для телят на пасовищі встановлено спеціальні будиночки, де вони можуть їсти стартовий комбікорм. 

Ночують тварини в спеціальних загорожах. Пасовища обладнані камерами спостереження, які працюють від сонячних панелей — ми можемо онлайн спостерігати за ними. 

agrotimes.ua: Зважаючи на фізіологію й умови утримання, м’ясні породи корів повинні бути стійкішими до захворювань. Як підтримуєте високий статус здоров’я тварин? Чи трапляються випадки хвороб і як з ними справляєтеся? 

Олександр Данилін: Справді, м’ясні породи ВРХ природно стійкіші до захворювань порівняно з молочними. Та й умови утримання стимулюють до того, щоб вони набагато менше хворіли. Молочна корова в приміщенні утримуються більш концентровано, тому постійно відбувається міграція збудників хвороб. У нас тривалий час тварини перебувають на пасовищі, під дією ультрафіолету, тривалі розриви у використанні приміщень — влітку ми їх миємо, дезінфікуємо. 

Як я сказав, м’ясна корова — напівдика тварина, тож вона фізіологічно міцніша за молочну. Наприклад, м’ясна корова повинна швидко та легко телитися, без рододопомоги. Теля повинно бути невелике, але міцне, швидко набирати вагу. У нас бувають випадки, коли корови народжують на пасовищі і корова намагається сховати теля, тож ми не одразу можемо його знайти. Тож воно загартовується від народження.

Система профілактики захворювань побудована на вакцинації — проти інфекційного ринотрахеїту, діареї, респираторно-сінтіціальної інфекції, парагрипу. Глибокотільних корів вакцинуємо проти ротавірусної інфекції, Escherichia coli, щоб з молозивом передався телятам колостральний імунітет. Молодняк щепимо проти пастерельозу, відгодівельний молодняк — проти клостридіозу. Маточне поголів’я — ще й проти лептоспірозу, оскільки вони п’ють воду з природних джерел, де може бути лептоспіра. 

Обов’язково проводимо вакцинацію проти хвороб, передбачених державними нормами, зокрема проти сибірської язви. Проводимо дослідження на туберкульоз, лейкоз. На пасовищах обробляємо тварин проти паразитів, кровосисних комах, на фермі проводимо повну або часткову дегельмінтизацію — залежно від результатів обстеження корів. 

Хоч ми вакцинуємо проти основних респіраторних хвороб, але в перехідний період можуть траплятися поодинокі випадки респіраторних захворювань у молодняку. Коли вони переходять з пасовища на пасовище, можуть траплятися розлади травлення, які, утім, не потребують інтенсивного лікування. 

Загалом збереженість молодняку в нас становить 99%. Для порівняння, світовий нормальний показник 95%. Якщо система налагоджена, втрат дуже мало, здебільшого це поодинокі випадки, внаслідок травмування, наприклад, під час перевезення. Велику роль у цьому відіграє кваліфікований персонал, приймаючи розтели на пасовищах, на приклад. 

agrotimes.ua: Ми почали нашу розмову з констатації невтішного стану вітчизняного м’ясного скотарства. Як ця криза зачепила ваше господарство і як плануєте діяти надалі? 

Олександр Данилін: Нині вітчизняний ринок яловичини значно просів. Якщо минулого року 80% продукції ми продавали на внутрішньому ринку, а решту експортували, то тепер все навпаки: всередині країни продаємо 30%, решта — експорт в арабські країни. Але, незважаючи ні на що, ми плануємо надалі збільшувати поголів’я. Для цього й збудували нові приміщення. 

Нас цікавить європейський ринок — він найбільший у світі щодо споживання спеціалізованої яловичини елітних сортів. Якість нашого м’яса не гірша за європейську, система ідентифікації, обліку гармонізована з нормами ЄС, а ціна за живу вагу удвічі нижча. Тож віримо, що після перемоги шлях до європейського ринку елітної яловичини для нас буде відкрито.  

Джерело: agrotimes.ua