Як працює одне з провідних господарств групи компаній «Ерідон» розповів Дмитро Глущенко, директор ПСП «Україна»

Про те, як збільшити дійне стадо з 700 до 900 голів, налаштувати роботу роботизованої ферми під час відключення електроенергії, завантажити насіннєвий завод і вивести пекарню на прибуток у інтерв'ю для agroportal.ua розповів Дмитро Глущенко, директор ПСП «Україна». 

Фото. Дмитро Глущенко, директор агропідприємства ПСП «Україна»

agroportal.ua: Який найбільший виклик був для ферми від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України?

Дмитро Глущенко: Саме 24 лютого і постало найбільш гостро питання збуту молока. Проте одразу забіжу наперед і скажу, що ми жодного кілограму товарного молока не змарнували. А це — 27 т/добу. З цим викликом ми справилися якнайкраще. Проблема виникла тому, що ми мали єдиного контрагента — експортно орієнтований завод з виробництва сухого молока. Так, війна — це форс-мажорні обставини, але поставити одразу перед фактом — «ми зупиняємося, приємно з вами було мати справу» — не дуже правильно, вважаю. Нам на руку зіграло те, що ферма роботизована, питань до якості молока немає, тому на молоко є попит. Ми досить швидко змінили контрагента.

agroportal.ua: Колишній повернувся?

Дмитро Глущенко: Так, але на невеликий обсяг. 

agroportal.ua: Тваринництво — той вид бізнесу, який складно поставити на паузу, адже корови мають доїтися щодня. Яка ситуація на фермі нині, враховуючи відключення електроенергії, плюс і те, що ферма у вас роботизована?

Дмитро Глущенко: Звісно, це проблема. Останнє відключення було понад 2 доби. Технічно ми готові до подібних обставин, переходимо на генератор, але економічно — ні. 

Фото. Робот-підгортач Lely

agroportal.ua: Який плюс до собівартості молока за таких обставин?

Дмитро Глущенко: Плюс 3 грн до собівартості кілограма молока. Кожна година роботи генератора — це близько нуля, або невеликий збиток. Вибір умовний — дуже великий збиток, коли ферма не працює, або менший збиток, коли ферма працює на генераторі. 

agroportal.ua: Якщо говорити загалом про вартість молока, чи вдалося повернутися до довоєнного рівня, і якщо так, то в якому часовому проміжку?

Дмитро Глущенко: У червні ми вийшли на ціну молока, яка була до 24 лютого. Це — 11,2 грн без ПДВ за базис (із показниками жиру — 3,4%, білка — 3,0%). З лютого по червень було по-різному, було молоко і по 10 грн без ПДВ за базис. 

agroportal.ua: Коли найбільше просіли?

Дмитро Глущенко: Дуже низькі ціни залишалися до квітня. Далі пішло повільне зростання. 

agroportal.ua: Водночас для кінцевого споживача ціна за літр молока виросла суттєво, майже на 10 грн. Чому так, адже ферми здають за тією самою ціною?

Дмитро Глущенко: Здорожчання для кінцевого споживача у більшій мірі є націнкою мереж та молокопереробних заводів. Якщо говорити про останніх, то у них частка енергоресурсів у собівартості більша, ніж на фермі. Плюс суттєво подорожчала логістика.

agroportal.ua: Ви аналізували, прогнозували, якою має бути справедлива ціна за літр базисного молока?

Дмитро Глущенко: За два останні роки ми мали в середньому продаж продукції мінімум 35 євроцентів, у Європі — 50 євроцентів. На сьогодні ми продаємо за ще меншою ціною — 32 євроценти.

Ми недоотримуємо тієї ціни, яку мали останні два роки, при цьому собівартість зросла за рахунок здорожчання енергоресурсів, логістики та інших факторів виробництва. Справедлива ціна, яку ми бачимо, це хоча б 40 євроцентів з урахуванням інфляції. Ми говоримо про те, що має бути 15 грн за кілограм базисного молока. На сьогодні найвища ціна на ринку — 12,5 грн. 

agroportal.ua: І за таких обставин ви рахували, скільки в середньому чистого прибутку на рік маєте?

Дмитро Глущенко: Близько 2 грн чистого прибутку на кілограмі у середньому на рік.

agroportal.ua: Говорячи про високу ціну молока у Європі, ви не думали про власну переробку для подальшого експорту до ЄС?

Дмитро Глущенко: Думка така є, і попередньо рахували. Ідею почнемо втілювати, коли в групі компаній вийдемо на 100 т молока на добу. Наша ферма на наступний рік планово має вийти на 30-35 т молока/добу, інші ферми з групи компаній також мають потенціал росту. Усі 4 ферми у 2024 р. мають потенціал вийти на 100 т молока/добу, і тоді можна говорити про власну переробку, щоб вона була рентабельною, і формувати товарну партію.

Фото. Молочно-товарна ферма ПСП «Україна»

agroportal.ua: Для населення ви продаєте молоко з ферми?

Дмитро Глущенко: У перші місяці війни відкрили можливість продажу молока для населення. Поки тримали соціальну ціну 10 грн/л, бажаючих вистачало. Проте частина з них, на жаль, займалися перепродажем на стихійних ринках за 20 грн/л. Нам довелося зупинити цю практику. 

Якщо говорити про продаж молока прямо з ферми, то варто зазначити досвід нідерландської компанії, яка є найпрогресивнішою у світі тваринництва. Вона запровадила пілотний проєкт Lely Orbiter, основна мета якого — встановлювати лінію, такий собі молокопереробний мінізавод на фермі, де виготовлятиметься пастеризоване бутильоване молоко. Розмір — із морський контейнер. Концепт цікавий, але поки навіть у Європі він впроваджується лише у Нідерландах. 

Lely як компанія сама домовляється з торговельними мережами і підписує довгостроковий контракт, лише за таких умов воно працює. Адже фермер — не професійний молокопереробний завод, якщо збут буде стихійний, то економічної доцільності в цьому не буде. 

Як концепт це цікаво. В теорії людина може тримати свою корову на фермі й забирати своє молоко. Але це питання навіть не завтрашнього дня в Україні, проте ми на це дивимося, слідкуємо за світовими тенденціями. 

Фото. Обладнання для роботизованого доїння Lely Astonaut 5-ого покоління

agroportal.ua: Чи були інвестиції з початку війни?

Дмитро Глущенко: За час війни у нас поголів’я зросло з 700 до 900 голів. Минулого року відкрилася друга черга ферми, додалося 11 роботів. І ми частково заповнювали покупними нетелями. У грудні прийшла з Данії остання партія. 

Під час війни нам довелося будувати комплекс із вирощування молодняка, встановлювати додаткові доїльні роботи. Тваринництво — це процес, який не можна поставити на паузу. Загалом у інвестиційні проєкти під час війни ми вклали близько 50 млн грн.

agroportal.ua: Як у вас із забезпеченням кормами?

Дмитро Глущенко: Фуражними кормами ми забезпечуємо себе самі, кормовиробництво залежно від сезону займає 12-15% площі. Це — силос, сінаж, сіно, солома. Кукурудза, пшениця як інгредієнти комбікормів — також власні. З покупних — продукти переробки соняшнику і сої. Якщо говорити про соєву макуху і соєвий шрот, звісно, ми відчули тенденцію ринку, зниження ціни на 20-25%. Соєвий шрот у лютому коштував більше 16 тис. грн/т, протягом останніх місяців купували і по 12-13 тис. грн/т. Але проблема була у березні, коли ніхто не розумів, що буде завтра, і всі ціни були спекулятивними.

agroportal.ua: Якщо говорити про сівозміну, які культури у вас? Чи є культура, яка домінує?

Дмитро Глущенко: Ми маємо диверсифіковане товарне виробництво з повноцінною сівозміною: кукурудза на зерно, кукурудза на силос, ділянки гібридизації під кукурудзою, пшениця насіннєва, озимий ячмінь насіннєвий, соняшник, ріпак озимий, кормові трави. Нішеві культури плануємо на наступний рік. 

agroportal.ua: Які саме?

Дмитро Глущенко: Нут.

agroportal.ua: Чим продиктоване рішення?

Дмитро Глущенко: У випадку нашого господарства, незважаючи, що землі у нас на Житомирщині, цього року — це вже зона ризикованого землеробства. Станом на лютий ми мали в метровому шарі ґрунту від 50 до 120 мм вологи. 120 мм при цьому було на землях під поливом. Водночас з 1 січня по 15 липня поточного року ми мали 120 мм опадів. У таких умовах класичні культури складно вирощувати. 

Якщо порівняти по підприємствах, які входять до групи компаній, то на Кіровоградщині запас ґрунтової вологи склав до 200 мм у метровому шарі ґрунту. Це нормальна цифра, з якою можна заходити у сезон. Тому бажання пробувати нут, зокрема, продиктоване посухостійкістю цієї культури. Протягом усієї вегетації не має значення, яка температура повітря, — його листя завжди вологе. Щонайменше, це незвично.

Звісно, будь-яка нішева культура — це ризик. Насамперед — реалізації готової продукції. У випадку нуту, тут і складна технологія вирощування. Але ми відводимо під нього 300 га. З тієї причини, що мороки буде, що з 50 га, що з 300 га, але матимемо товарну партію. У групі компаній є практика вирощування нуту зі збутом як на внутрішній ринок, так і на експорт, тому свідомо робимо цей крок.

agroportal.ua: Зважаючи на такі погодні умови, ви кардинально змінюєте технологію?

Дмитро Глущенко: Ми змінили технологію щодо живлення. Оскільки у нас є тваринництво, є, відповідно, відходи, які використовуємо як органічні добрива. За рахунок цього економимо на мінеральних добривах. Розпочали практику цього року ще й з курячим послідом. Якщо порівняти витрати на внесення органічних добрив та плановий бюджет на мінеральні добрива, то ми маємо досить подібні затрати, проте в результаті з органікою даємо більшу кількість елементів живлення та в доступнішій формі. 

agroportal.ua: Як відсіяли озимі?

Дмитро Глущенко: У нас у цілому 5,5 тис. га, з яких 500 га на поливі. Озимих культур — близько 30% у сівозміні (озимі пшениця і ячмінь насіннєві, озимий ріпак). Озимого ріпаку ми у середньому завжди сіємо 600-800 га, цього року відвели під нього 750 га. Я не розумію тенденцію ринку, зокрема ті господарства, які ніколи не займалися ріпаком і роблять на нього ставку, сіючи тисячі гектарів. Це питання і технологічне — чи ти зможеш його потім «витягнути» в процесі догляду. Ріпак з погляду агрономії — непроста культура. Озимини на насіння ми сіємо рівно стільки, скільки в планах у «Ерідона» продати. У середньому — 2,3-3 тис. т насіннєвої продукції за сезон.

Фото. Насіннєвий завод ПСП «Україна»

agroportal.ua: А що по кукурудзі — зібрали чи в полі?

Дмитро Глущенко: Кукурудза у господарстві займає 25% у сівозміні. Ми її вже зібрали, результатом незадоволені, причина — погодні умови. Маємо 7 т/га в бункерній вазі. Нам вистачає власних сховищ, тому зараз придивляємося до ринку, чекаємо кращої ціни.

Як елеватор ми використовуємо насіннєвий завод. Ми не маємо залізничної колії, маємо досвід експорту автотранспортом, пакування у біг-беги, приглядаємося і до внутрішнього ринку. Наприклад, соняшник ми реалізували в межах України по 18 тис. грн/т, тоді як експортний контракт пропонували по 16 тис. грн/т. По ріпаку — завдяки тому, що ціна за тонну була непоганою, відповідно, це покрило недешеву логістику. Були контракти до 700 євро/т, доставляли автомобілем до Польщі та Німеччини.

agroportal.ua: Хлібопекарня — це соціальний проєкт чи окремий вид бізнесу?

Дмитро Глущенко: На сьогодні це повноцінний бізнес. Минулого року мали невеликий прибуток — на рівні пів мільйона гривень. Цього року прогнозуємо вийти на 1-1,5 млн грн прибутку. Продукцію поставляємо в радіусі 25 км у межах району. 

До війни на добу випікали 600 кг хлібопродуктів. Станом на сьогодні — 700 кг. У березні-квітні, коли населення Почуйок виросло значно, плюс деякі великі хлібозаводи закрилися, у нас доходило до 1500 кг/добу. Ми тоді відмовилися від печива, булочок, сконцентрувавшись на основних видах хліба.

agroportal.ua: Як із сировиною, чи були проблеми?

Дмитро Глущенко: Наша технологія заточена під певне борошно, але це місцевий млин, тому питань не було. Проблема була з імпортною сировиною — дріжджі, поліпшувачі. Особисто їздив, вигрібав запаси. В лютому-березні була проблема з сіллю, олією, але запит на хліб був, тому знаходили сировину. 

agroportal.ua: А щодо цін — було зростання?

Дмитро Глущенко: Ціни зросли на 1-2 грн. Це результат того, що імпортні складові подорожчали пропорційно до курсу долара, плюс енергоносії, логістика. Але якщо хліб якісний і подобається людям, то попит на нього буде. Як кажуть місцеві: «Недолік почуйківського хліба в тому, що як приносиш додому свіжу хлібину, то дуже швидко вона закінчується».

agroportal.ua: Повернемося до теми, з якої почали розмову. Чи були ще виклики, окрім збуту молока 24 лютого?

Дмитро Глущенко: Звісно, найбільший виклик — зберегти те, що маємо. І йдеться не про врожайність, бізнес у цілому, а про людей. З 24 лютого ми не скоротили жодної посади, а за напрямами, що розвиваються, є навіть ріст колективу. На наступний рік закладаємо у бюджет зростання заробітної плати. На сьогодні в середньому по підприємству вона складає 17 тис. грн. Якщо брати універсальних трактористів, які можуть працювати і на комбайні, і на обприскувачі, які доглядають за технікою, цікавляться своєю роботою, то в середньому по року вони отримують 40 тис. грн. Але все залежить від бажання людини вдосконалюватися.

Ще один із викликів — не зануритися у воєнну буденність, треба залишатися в потоці, адже технології не стоять на місці. Для себе я бачу, що потрібно серйозно розглядати питання переробки відходів тваринництва на біогаз і надалі на біометан чи електроенергію. У нас достатньо сировини і потужностей для будівництва біогазового заводу, щоб він був рентабельним. 

agroportal.ua: Рахували інвестиції та окупність?

Дмитро Глущенко: Якщо говорити про інвестиції, то це близько 4 млн євро. Якщо говорити про окупність, то ключове питання — ціна реалізації. До війни продавали електроенергію за «зеленим тарифом». Це одна історія і економіка, і окупність інвестицій могла скласти 7 років. Але тут потрібно враховувати, і на якій сировині працює завод. Ми зараз у процесі калькуляції. 

Прийде час відбудови України, і ми маємо підвищити нашу енергонезалежність також, та й сама Європа дивиться в бік децентралізації енергетики. Думаю, це пріоритетний напрям, який потрібно розвивати на тих підприємствах, де є тваринництво. 

Фото. Офіс ПСП «Україна»

agroportal.ua: Що ще в планах?

Дмитро Глущенко: Експорт нетелей. Ми вже достатньо поліпшили своє стадо і на наступний рік дійдемо до максимуму, який можемо розмістити на фермі. У нас буде надлишок якісних нетелей, готових до роботизованого доїння, і ми хочемо їх реалізовувати. Ми експортували до Казахстану, але це був сухопутний шлях. Якщо везти їх через країни ЄС навіть транзитом, то потрібно гармонізувати законодавство з Європейським Союзом. І це завдання на рівні держави — стимулювати експорт неплемінних тварин. Та сама проблема і у м’ясному скотарстві. 

Джерело: AgroPortal.ua